Секретар — така багатолика професія

Секретарі будуть потрібні завжди — принаймні, поки створюються нові компанії і розширюються діючі. Навіть у цій області існує спеціалізація, яка визначає основні обов’язки секретарів.

Обов’язки секретаря, як правило, залежать від розмірів компанії, напрямки та сфери діяльності, і навіть змісту, який вкладає керівник фірми у функції «своєї правої руки». Саме тому дуже часто під вакансією звичайного секретаря може «ховатися» посаду помічника директора або секретаря-референта. При працевлаштуванні важливо врахувати, що коло обов’язків, як правило, формує керівник. Однак існують спеціалізації, які визначають основні функціональні обов’язки.
Багатолика професія

Одна з найбільш затребуваних секретарських посад — секретар у невеликій компанії (29% від загальної кількості оголошених вакансій). В обов’язки секретаря входить перегляд пошти, відбір необхідної кореспонденції, відповіді на стандартні запити, індивідуальний підхід до відвідувачів, телефонні переговори, контроль над виконанням завдань. Освіту, необхідну для заняття посади, — курси секретарів.

Не менш затребувана позиція секретар-офіс-менеджер (22% від загальної кількості оголошень). Він координує роботу офісного персоналу: секретарів, кур’єрів, диспетчерів. Організовує діяльність офісу, займається діловодством, обробляє вхідну кореспонденцію. На цій посаді керівники хочуть бачити кандидатів з вищою освітою або закінчили спеціалізовані секретарські школи, навчальні центри. Бажаною є підготовка за профілем діяльності фірми і стажування за кордоном.

Замикає трійку лідируючих позицій секретар на ресепшн (19%): займається прийомом і розподілом вхідних дзвінків, зустрічає і проводжає відвідувачів. Оскільки ця посада є однією з нижчих сходинок професії, спеціальної освіти, як правило, не потрібно.

На четвертому місці — секретар-референт (15%). У його обов’язки входить підготовка проектів рішень і текстів виступів керівника, редагування звітів та іншої документації. Він відстежує, як співробітники виконують розпорядження директора компанії, оцінює якість виконаних робіт. Необхідна освіта: спеціалізовані секретарські школи, навчальні центри, коледжі.

Нечасто зустрічаються оголошення про вакансії референта (близько 1%), в обов’язки якого входить обробка і розподіл кореспонденції, реферування інформації, підготовка звітів і статей для шефа, участь в переговорах. Вимога — вища освіта або спеціалізовані секретарські школи, навчальні центри.

Піарник: портрет героя

Мода на професії трапляється раптово, як літня гроза. Ще недавно бути журналістом було не те, щоб почесно, але страшно модно. Сьогодні отримати свою (і чималу) частку поваги і навіть заздрості можна, називаючись «піарником» або Баєр.

Піар — транскрипція англійської абревіатури PR або public relations, що в приблизному перекладі означає «суспільні зв’язки».

Іноді працівників РR називають фахівцями зі зв’язків з громадськістю. Це, звичайно, ближче до російської мови, але звучить довго і не повністю виражає суть професії. Тому будемо користуватися стійким виразом «піарник».

Одним з визначень завдань хорошого піарника можна вважати наступне: «побудова стійкої ділової репутації та іміджу в очах суспільства».

Словосполучення РR ввів в ужиток американський президент Томас Джефферсон в 1807 році, а через сто років компанія Ford початку усвідомлено впливати на суспільну свідомість. Саме цією корпорацією був проведений перший опитування громадської думки і випущений перший корпоративний журнал.

Офіційно вважається, що в піар відродився після катастрофи в Чорнобилі, коли з’явилася гостра необхідність рятувати репутацію не окремої людини, а цілої країни. Але насправді це, звичайно ж, не так.

Просто в радянський час піар найчастіше підмінявся лобовій пропагандою і прямим маніпулюванням. Тому багато наших політиків продовжують вважати, що суспільною свідомістю неважко управляти і без залучення модерних технологій.

На Заході піар вважається серйозною професією, що вимагає тривалого навчання, довгої практики, знання основ психології, соціології, маркетингу і реклами. Слідуючи цим уявленням, наші вузи відкривають факультети та курси підвищення кваліфікації. На них переказують зміст «біблії» РR — книги Сема Блека Public relations, ілюструючи тези прикладами з практики.

Між тим, у нас піар фактично визначається одним словом — зв’язку.

Можна як завгодно довго осягати теоретичні основи цієї професії, але опинятися абсолютно безпорадним при зіткненні з дійсністю. Прилаштувати в ЗМІ потрібну інформацію можна за гроші, а можна, домовившись зі знайомим журналістом. Дати хід «корисним» для компанії чутками, організувати презентацію, згадка фірми в телевізійних новинах … Те, що в інших країнах або дуже дорого, або заборонено законом, у нас можливо завдяки знайомствам і взаємним послуг.

На Заході фахівець РR часто є другим або третьою особою у фірмі. У нас до цього ще далеко, але вже сьогодні за людиною зі зв’язками йде полювання. При цьому важливо, щоб у нього були неформальні знайомства з ким-небудь з державних чиновників, муніципальних властей, телевізійників і редакторів газет. Освіта, попередня професія мають не найбільше значення. Успішний досвід, пристосовність і швидкий розум — ось що цінується сьогодні.

На відміну від рекламного менеджера, піарник поширює ті відомості, які безпосередньо не змушують купувати товар або послугу. Він формує імідж фірми, товару, події.

Наприклад, фірма випускає товар в умовах жорсткої конкуренції. Вирішено просувати його під прапором екологічності. На рівні реклами впровадити це твердження неможливо. Значить, потрібно готувати грунт — звертати увагу на екологічну катастрофу, яка загрожує нашому житті, впроваджувати у свідомість потреба саме в такому товарі, віру в його незамінність і т. Д. Всього цього домагаються прихованою рекламою — інтерв’ю з ученими, спровокованими соціологічними опитуваннями і т. д

Піар, незважаючи на гадану зрозумілість, заняття надзвичайно складне і залежне. Є термін — робота в кризовому потоці. Вона має місце, коли виникає загроза репутації або атаки конкурентів. Тоді немає нікого важливіше піарника. Він повинен грамотно і акуратно реагувати на ситуацію, контролювати буквально кожне публічно сказане слово, писати промови для свого керівництва і навіть виступати разом з юристами в судах.

Але найгірше, мабуть, доводиться тим, хто займається політичним піаром, тобто створює і просуває імідж політиків. Тут головна робота починається в передвиборний період. Існує чимало книг про передвиборних технологіях. Але мало де можна ознайомитися з тими методами, якими частенько користуються у вітчизняному політпіару. Наприклад, впровадження кандидатів-однофамільців на одній ділянці, ініціювання підтримки опонента секс-меншинами, розклеювання листівок опонента на лобовому склі автомобілів (що викликає роздратування) і організація нічних дзвінків нібито теж від опонента. Більш «тонкими» вважаються методи збільшення турів голосування, коли в результаті виборці перестають ходити на вибори. Або публікація фальшивих рейтингів для посилення психологічного тиску на конкурента, підтасування листів голосування і т. Д.

Політичний піар — найбільш жорстка і безкомпромісна робота, на якій залишаються люди вольові і, по правді сказати, не надто обтяжені етичними нормами.

Піар — це не просто набір знань і намірів. Це особливий склад характеру, який дозволяє бути весь час в гущі подій, забувати про свої інтереси, поступатися принципами і дотримуватися особисту відданість. Хороший піарник відчуває споживача (глядача, виборця), що називається, спинним мозком, і тут же реагує словом і ділом. Він викликає довіру і здатний переконувати кого завгодно в чому завгодно. Кращі з кращих у цій професії кажуть, що можуть «розкрутити» будь-яку справу — від радіостанції та вентиляторного заводу до концерту струнного квартету в районному будинку культури.

І, між іншим, отримують дуже великі гроші.
Портрет героя

Піарник повинен бути абсолютно відданий ідеям тієї компанії або групи людей, інтереси яких він захищає. У міжнародному кодексі професійної поведінки говориться, що фахівець РR не повинен навмисно поширювати неправдиву або вводить в оману інформацію. Але практика говорить інше: хороший піарник готовий до того, що йому доведеться іноді приховувати правду, іноді злегка коригувати факти, а часом і відверто дезінформувати оточуючих.

Косметолог — професор краси

Всі дорожать своєю красою. Тому-то у косметологів з’являється все більше клієнтів, і професія стає популярною. Косметологія — одна з небагатьох сфер діяльності, де хорошого фахівця завжди гарантовано тепле місце і пристойна зарплата.

Cлово «косметологія» означає «знання про красу». Проте до недавнього часу офіційно такої професії не існувало — у нас були тільки лікар-дерматокосметолог і медсестра з косметичних процедур. У вузах досі не готують докторів-косметологів, хоча сфера обслуговування відчуває в них чималу потребу.

За кордоном наявність даної спеціальності не викликає сумнівів. Більше того, там чітко розділені межі повноважень: захворювання шкіри лікують дерматологи, операції проводять пластичні хірурги, решта маніпуляції — будь то маски або обгортання — роблять естетист без медичної освіти. У нашій країні людина без білого халата (і відповідних кірочок) косметологом трудитися не може.
Свій фронт робіт

У косметології, як в будь-якій іншій науці, є різні напрямки — адже не можна обійняти неосяжне і добре робити все на світі. Тому так склалося, що одна людина найчастіше спеціалізується на декількох процедурах. Намагаючись зберегти клієнтів і повністю задовольняти їхні запити, дорогі салони включають в штат кілька майстрів. Приміром, один робить маски, пілінги і чищення, другий — епіляцію і обгортання, третій — мезотерапію, ін’єкції ботокса і антицелюлітний масаж. Спеціалізація може змінюватися. Якщо набридло користуватися освоєними прийомами, не так складно опанувати іншими, більш цікавими на даному етапі. До того ж в косметології постійно з’являються новинки: апаратні методики, лазерні технології, що вимагають вивчення і застосування. Зустрічаються, звичайно, універсали, які працюють і по обличчю, і по тілу, але і вони пропонують лише певний набір послуг.

Умовно косметологів можна розділити на кілька груп. Найнижча сходинка нашої сходи — косметичка, або, як правильніше називати даного фахівця, медсестра з косметичних процедур. Зазвичай їх-то і звуть в народі косметологами, а останнім часом (з їх же легкої руки) — і косметологами-естетист. Косметички виконують порівняно нескладні операції: роблять різні види масажу, маски, чищення особи, депіляцію. Звання естетист вимагає розширення обов’язків — такий майстер проводить обгортання, освоює наявні в салоні кошти апаратної (точніше, фізіотерапевтичної) косметології. Втім, на роботу виключно з технікою налаштовані власне апаратні косметологи, які займаються удосконаленням зовнішності відвідувачів, закликаючи в помічники досягнення сучасної науки.

Наступний щабель — дерматокосметолог. Дана спеціальність вважається найпопулярнішою в даній сфері. Дерматокосметолог — це лікар, який здатний зрозуміти, що не так зі шкірою клієнта, і вирішити проблеми: визначити тип шкіри, підібрати косметичні засоби, які підходять для догляду саме за ним, усунути неприємності (будь то прищі або лущення), прибрати небажані елементи — папіломи , що заважають родимки.

Деякі відносять до косметології і професію візажиста. Це спірне питання, хоча напрямки і близькі. Візажист займається макіяжем, доведенням зовнішності до досконалості. За великим рахунком візажист завершує справу, почату колегою-косметологом, — перетворення звичайної дівчини в красуню. Викладають визажистам особливі дисципліни, зокрема техніку нанесення денного, вечірнього, весільного або подиумного макіяжу. Але головне для справжнього CПЕЦИАЛИСТ — вміння відчувати колір і стиль, а також наявність смаку. У своїй професії візажист може дорости до художника по макіяжу і стиліста. Правда, останніх в нашій країні, за визнанням експертів, вкрай мало.

А ось хто безсумнівно належить до косметологів, так це пластичні хірурги. Це вища ступінь в ієрархії, еліта. Такі фахівці виконують прямо-таки ювелірну роботу, виправляючи дефекти зовнішності пацієнтів. Якщо решта професії даної сфери, як правило, прерогатива жінок, то пластичною хірургією займаються чоловіки. І отримують за свою працю солідну винагороду.
Попит на професію

На ринку праці косметологи дуже затребувані. Але в ціні саме аси, які заробили собі ім’я, клієнтуру, які вміють виконувати безліч процедур. Втім, різні салони і центри готові прийняти і не настільки висококласних майстрів — потреба в косметології велика. У той же час нерідко рівень кандидатів не відповідає вимогам наймачів (не готують у ВНЗ практиків).

Чого чекає від претендента директор салону краси? Знання анатомічної будови людського тіла, біохімії і хвороб дерми, уміння їх діагностувати і лікувати. Спеціаліст повинен розуміти, що відбувається в шкірі зокрема і організмі в цілому. Він повинен вміти визначати типи шкіри і підбирати програми догляду за нею, діючи одночасно сміливо і з оглядкою, враховуючи індивідуальні особливості та проблеми зовнішнього покриву, щоб не викликати алергічної реакції і неприємних відчуттів. Від професіонала чекають грамотних рекомендацій по догляду за обличчям. Однак без практики, без роботи руками в цій області нікуди. Маски, пілінги, чищення неодмінно повинні бути присутніми в арсеналі косметолога. І, звичайно, вміння користуватися апаратами. Втім, цьому можна навчитися по ходу справи — техніка оновлюється, проводяться семінари щодо її використання. Без навчання тут немає мови про професійному зростанні.

Але одних знань недостатньо. Косметолога не визнають вартим фахівцем, якщо він не вміє спілкуватися з клієнтами. Мало кому по-подобається людина, механічно проводить процедури. Від «професора по красі» чекають вміння підтримати різні теми, заспокоїти, дати пораду. Деякі люди приходять в салон, щоб просто розслабитися, відпочити, набути хороший настрій. Тому косметолог повинен випромінювати оптимізм і доброзичливість, бути усміхненим і розуміючим. Враховуючи ці тонкощі, адміністрація деяких (особливо дорогих) закладів дозволяє співробітникам не виходити на роботу, якщо трапилася якась неприємність — кепський настрій майстра обов’язково проявиться, і відвідувач випробує дискомфорт.

Якщо ви не любите людей (причому некрасивих, з явними недоліками в зовнішності), косметологія не ваша стезя. Спокій і терпіння надзвичайно важливі для фахівця та його клієнтів. І охайність. Здавалося б, дрібниця: косметолог НЕ помив руки або покурив і працює без маски. А «підопічний» відчуває негативні емоції, не може побороти гидливість, скандалить.

При цьому профі повинен чудово виглядати — люди неодмінно оцінюють зовнішній вигляд майстра, якому довіряють свою зовнішність. І якщо у фахівця погана шкіра, зморшки, недоглянуте особа, довіра до нього різко зменшується. Адже косметолог — сам показник своєї роботи, реклама того, що він вміє робити.
Тернистий шлях у професію

Щоб отримати спеціальність косметолога, доведеться набратися терпіння. У нашій країні цією справою займаються тільки громадяни з медичною освітою, в ідеалі — закінчили медичну академію і що одержали спеціальність лікаря-дерматолога.

Але і після закінчення вузу людина ще не косметолог. Отримавши загальну освіту, не має відношення до творіння краси, доведеться пройти курси косметологів. Спеціальних комерційних пропозицій безліч. Навчання триває в середньому від пари місяців до півроку. Практикуючому косметолога вистачить короткострокової програми, починаючому — краще вибрати більш тривалий варіант. До вибору взагалі потрібно поставитися відповідально: зокрема, поцікавитися, який документ буде отриманий по закінченні. Переважно державний сертифікат: він має більшу вагу, ніж міжнародні дипломи, які видають на багатьох курсах.

Не можна гарантувати, що дорога програма виявиться найкориснішою. Як встановлено в ході анкетування лікарів-косметологів, більше третини з них випробовували складнощі при працевлаштуванні через неякісне навчання. Погано підготовлена людина може безрезультатно шукати роботу багато місяців.

Ідеально, якщо заняття ведуть практикуючі косметологи, а теорія чергується з практикою. На думку фахівців, на стажування потрібно відводити не менше 80% часу. Недостатньо подивитися, як виконує маніпуляції педагог — навчальні аудиторії повинні бути обладнані як косметичний кабінет з безліччю місць для студентів. В якості піддослідних кроликів на заняттях виступають або однокашники, або спеціально запрошені моделі. На хороших програмах навчання починається з азів. Освоївши покрокові операції, слухачі вчаться об’єднувати їх в комплекси і складати індивідуальні програми.

У даній сфері неважливо, скільки років студенту — прийти в професію може і 18-, і 30-річний чоловік, який вирішив змінити своє життя. Більш того, вже в молодому віці косметолог здатний стати цінним фахівцем, заробити собі ім’я.

Прийнято вважати, що косметологія — доля головним чином жінок. Це дійсно так — чоловіки вибирають даний напрямок набагато рідше (якщо мова не йде про пластичну хірургію), хоча останнім часом кількість представників сильної статі тут поступово збільшується. Більшість традиційних салонів краси також віддають перевагу фахівцям-дамам, оскільки клієнтки неохоче погоджуються постати перед чоловіком не в кращому вигляді. Тим часом саме з чоловіків, як свідчать експерти, виходять самі хороші майстри. Зараз у зв’язку зі збільшенням інтересу сильної половини людства до своєї зовнішності і косметичних процедур відкриваються спеціалізовані салони для джентльменів, де косметологи-чоловіки знаходять собі гідне застосування.
Робота на добре ім’я

Рекрутинговим агентствам не надто часто доводиться підшукувати персонал для салонів краси, хіба що при відкритті нової точки. Як правило, косметолог працює в одному закладі тривалий час, а новачок за наявності необхідних документів і знань може знайти місце самостійно. Кар’єру в косметології роблять не за рахунок досягнення високих посад, а за рахунок створення собі імені. Візитна картка професіонала — доглянуті особи його клієнтів. Незважаючи на те що в різних салонах роблять одні й ті ж послуги, люди воліють ходити до постійного майстру. Популярному фахівцеві забезпечений стабільний потік відвідувачів і високий дохід. Справжнього профі клієнти передають один одному, як чарівну паличку-виручалочка. Якщо такий косметолог переходить в інше місце, клієнти йдуть слідом за ним. Тому висококласних співробітників бережуть.

Традиційно в салонах краси та перукарнях косметолог займається проблемами особи, у фітнес-центрах — проблемами тіла, бачачи основне завдання в підтримці хорошого стану шкіри та її омолодження. Зазвичай в подібних компаніях працюють фахівці середнього рівня — медсестри-косметички. У косметологічних клініках виявляються кращі з кращих, і, зрозуміло, обов’язкова вимога до них — наявність вищої освіти.

Згідно з даними рекрутингових агентств левова частка лікарів-косметологів прагне потрапити у великі клініки і займатися лікуванням та консультацією у сфері дерматології. У більшості своїй салони представляють із себе установи парамедичного плану, де потрібні люди, сильні в профілактиці та естетиці.

Для новачка не завжди оптимально відразу влаштуватися в елітний заклад — набивати руку краще в перукарнях і салонах середнього рівня. Втім, якщо людина впевнена в своїх силах, корисно почати з відомої клініки з хорошим обладнанням і висококласним персоналом, де є можливість освоїти останні досягнення в області косметології. Накопичивши знання, можна переміститися в пошуках клієнтської бази в салон краси. Отримавши популярність в широких колах, варто почати власну справу.

Досвідчений фахівець вважає великою удачею запрошення в представництво західної компанії, де вища зарплата і менше відвідувачів. У будь-якому випадку потік клієнтів носить сезонний характер. Помічено, що зазвичай жінки і чоловіки починають особливо замислюватися про зовнішність напередодні літа і перед Новим роком. У пластичної хірургії пік операцій припадає на зиму: пацієнти хочуть, щоб до літа рубці загоїлися і стали менш помітними.

Експерти передбачають даному напрямку серйозне майбутнє — незважаючи на величезну кількість засобів для домашнього догляду, «творці краси» залишаються затребуваними серед людей, охочих відмінно виглядати. Сьогодні на Заході ця професія дуже шанована. Для багатьох мати персонального косметолога настільки ж обов’язково, як особистого лікаря, психолога та адвоката.

Верстальник-дизайнер в поліграфії

Безсумнівним плюсом професії верстальника, поряд з високою затребуваністю її представників на ринку праці, можливістю роботи в домашніх умовах і непоганим рівнем заробітної плати, є творчий характер роботи.

Особливо в ситуації, коли замовник тільки в загальних рисах уявляє, яким має бути видання, фахівець може повною мірою реалізувати свої художні здібності, створивши на підставі сирого набору даних цілу мозаїку, кожен елемент якої буде на своєму місці. Хороший верстальник, що не гребує підробітками, поступово обростає клієнтурою, і тоді вже особливо шукати роботу не потрібно — вона сама його шукає.
Дизайнер-верстальник: любитель пазлів

Верстальник — фахівець зі створення поліграфічних макетів, виконує компоновку текстових, ілюстративних та допоміжних елементів на сторінках документа.
Освіта

В основному вітається технічна освіта, навички програмування, наявність системного підходу до організації праці, так як сучасні системи верстки є досить складними програмними продуктами. Крім того, для успішної компоновки образотворчого і текстового матеріалу важливо мати базові знання в області типографіки та дизайну.
Шлях у професію

Раніше верстальниками найчастіше ставали складачі, зараз — випускники спеціалізованих комп’ютерних курсів, творчо налаштовані самоучки, а іноді навіть перекваліфіковані секретарі, офіс-менеджери, системні адміністратори. Крім цього, у професію приходять люди, які цікавляться комп’ютерами. Проте останнім часом широкого поширення ПК і стрімке збільшення числа користувачів призводять до того, що, натхненні легкістю освоєння програм, версткою починають займатися ті, хто не має базових знань технічних процесів і основ дизайну, а це в свою чергу негативно впливає на якість технічної і візуальної складових видань.
Функціональні обов’язки

Основне завдання верстальника — грамотна швидка верстка і компонування матеріалу відповідно до ескізу макета. Верстальник відповідає за відповідність файлу-макету поліграфічним вимогам і вносить коректорські правки. Посадові обов’язки верстальників можуть сильно відрізнятися в залежності від компаній, в яких вони працюють. Іноді в їх завдання входить прийняття замовлення, набір тексту, перевірка плівок і контроль приладки у друкарського верстата, виконання функцій системного адміністратора, але у великих організаціях фахівці мають більш вузьке коло обов’язків.

Основне завдання верстальника — грамотна швидка верстка і компонування матеріалу відповідно до ескізу макета.

Залежно від характеру виконуваних завдань можна виділити два типи функціонала:

Ідеальний

Верстальник збирає з готових ілюстрацій і тексту закінчене видання згідно посторінково планом верстки, наданим редакцією (арт-директором або випусковим редактором).

Поширений

Посторінковий план верстки існує, тексти заздалегідь готові, але з ілюстраціями верстальник працює сам — відбирає, готує, виробляє дрібну ретуш.

Потрібно мати на увазі, що верстка періодичних видань (журналів, газет і т. П.) В деякій мірі відрізняється від відповідної роботи з рекламною брошурою або іншими виданнями, які не мають регулярного випуску. При верстці періодики процес максимально автоматизований і вимагає від верстальника високої швидкості роботи як з текстом, так і з ілюстраціями. Загальну концепцію оформлення диктує арт-директор видання, а верстальник є лише виконавцем ідей в рамках загальної концепції оформлення.

При верстці неперіодичних видань, часто рекламного призначення, верстальник може підключати свої дизайнерські навички, оскільки існує можливість вибору в оформленні макета. Така діяльність більш цікава, але вимагає від фахівця наявності перш за все знань в області композиції та дизайну, а також художнього смаку і почуття міри.
Навички

Початківець верстальник повинен володіти такими навичками, як:

базова комп’ютерна грамотність;
володіння програмами верстки: як правило, Adobe InDesign, рідше — QuarkXPress і Adobe PageMaker;
грамотність і хороша зорова пам’ять.

Досвідченому дизайнеру-верстальщику повинні бути притаманні такі вміння:

технічно грамотна і швидка робота в основних програмах верстки;
робота з растровими і векторними графічними редакторами, такими як Photoshop, Illustrator, CorelDraw;
здатність знаходити нові ідеї, розробляти план видання, володіння художнім смаком;
знання класичної типографіки;
володіння ретушшю і кольорокорекцією;
наявність базових знань з додрукарської підготовки макетів.

Додатковим плюсом для здобувача, особливо в невеликій компанії, буде володіння комп’ютером на рівні системного адміністратора високого рівня, а також базове художню освіту. Крім того, поступальний розвиток інформаційної галузі призводить до того, що фахівець повинен бути завжди в курсі нових прийомів і методик роботи.
Плюси і мінуси

Безсумнівним плюсом професії є творчий характер роботи, що дозволяє вчитися у багатьох талановитих людей. Крім того, в ситуації, коли замовник тільки в загальних рисах уявляє, яким має бути видання, але не має ні плану верстки, ні готових текстів, ні ілюстрацій, фахівець може повною мірою реалізувати свої художні здібності

Плюсом можна також вважати високу затребуваність представників цієї професії на ринку праці, можливість роботи в домашніх умовах і відносно непоганий рівень заробітної плати кваліфікованого фахівця.

Серед мінусів можна виділити ненормований робочий день (коли потрібно здавати термінове замовлення), малорухливий характер роботи та високий рівень відповідальності.
Перспективи

Перспективи видаються вельми різноманітними і залежать від амбіцій працівника. Розвиваючи організаторські якості, є можливість вирости до керівника відділу верстки, а шляхом вдосконалення технічних знань і осягнення тонкощів редакційних процесів — до виробника додаткових модулів до програм. Можна також перейти в консультаційну або викладацьку діяльність.

Ще одним кроком у кар’єрі стане перехід в дизайнери, арт-директори і більд-редактори — ці професії оплачуються набагато вище. В якості горизонтального розвитку можливе зайнятися веб-версткою. Не соромтеся частіше міняти роботу. Чим в більшій кількості місць ви попрацюєте, тим більшому навчитеся, більше тонкощів освоїте.

Як стають хорошими менеджерами

Одне з головних правил успішного продажу — долаючи заперечення клієнта, вміти наполягти на своїх умовах, що дуже нелегко. Але це обов’язково умова роботи хорошого менеджера.
Успіх справи — стажування

Головне завдання менеджера — вміння продавати, а цьому можна навчитися тільки на практиці. Користь тренінгів з продажу велика, на них вчать розуміти психологію клієнта, вмінню вести невимушену бесіду, але практичні навички складно замінити найкращою теорією. Тому в кожній компанії новоспечений менеджер з продажу проходить стажування або, як прийнято було говорити раніше, надходить на навчання до досвідченого майстра. Термін навчання може бути різним — від двох тижнів до місяця. Все залежить від потенціалу учня, його знань, навичок і кількості торгових точок, з якими доведеться працювати. Практика, практика і ще раз практика
Психологічна атака

Одне з головних правил успішного продажу — долаючи заперечення клієнта, вміти наполягти на своїх умовах, що дуже нелегко. В принципі, у будь-якого менеджера є можливість надати клієнтам знижки на товар, це заздалегідь обговорюється з керівництвом компанії. Але, оскільки заробітна плата нараховується відсотками від кожної угоди, давати знижку не в його інтересах. Зав’язується кумедна психологічна гра: менеджер намагається всіма силами реалізувати товар за стартовою ціною, а представник магазину — вибити знижку. Перемагає той, у кого міцніше нерви і краще розвинені навички спілкування з людьми. Іноді доводиться використовувати методи, які красномовно описані Глібом Жиглова у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна»: проявляти істинний інтерес до людини, говорити на теми близькі клієнту, а потім плавно переходити до мети зустрічі і вигідних для себе умовах співпраці.
Особливості продажу

Іноді простіше домовитися зі звичайними магазинами, де директора і товарознавці менш прискіпливі до ціни і якості товарів. З супермаркетами справа йде складніше: там високі вимоги до якості продукції, і тому домовитися про реалізацію товару без знижки практично неможливо. Крім того, в супермаркетах часто вимагають плату за можливість розміщення продукції на площах супермаркету (за т. Зв. Брендування). До речі, багато залежить від супервайзера (координатора менеджерів), який завдяки своїм зв’язкам може посприяти вдалій угоді.

Мерчендайзер — надійний трамплін для успішної кар’єри в торгівлі

Зараз професія мерчендайзера чи не найбільш затребувана в сфері торгівлі. Від професіоналізму мерчендайзера безпосередньо залежить успіх компанії, а саме — здатність конкурувати з компаніями такого ж профілю.
Знавець купівельних душ

Мерчендайзер — спеціаліст з просування товару в торгових точках роздрібної торгівлі. Вона з’явилася в 30-ті роки ХХ століття в США. Мерчендайзинг в чистому вигляді — це контроль за наявністю товару на торгових полицях в супермаркетах, і його якістю (термін придатності, якість упаковки і т. Д.)

Розрізняють також візуальний мерчендайзинг, т. Е. Презентація товару в торговому просторі. За твердженням фахівців в області маркетингу, за допомогою засобів візуального мерчендайзинга (при грамотному використанні) рівень продажів можна підвищити на 80%. Вдале оформлення торгового залу і правильне освітлення, безсумнівно, стимулюють клієнта до покупки. У функції мерчендазінга іноді також входить і організація рекламних акцій та презентацій, проведення дегустацій. Знаючи потреби різних категорій споживачів, мерчендайзер може стати відмінним рекламістом. З іншого боку, у нього багато спільного і з товарознавцем — ці фахівці повинні добре розбиратися в споживчі властивості товару.
Мерчендайзинг як мистецтво

Функції мерчендайзера здаються досить простими. Вигідно розташувати товар, простежити за наявністю цінників і всього асортименту продукції певної торгової марки. Але це тільки на перший погляд! Відзначаючи кожну деталь, мерчендайзер в той же час повинен утримувати в полі зору загальну картину. Відвідуючи супермаркети, ви напевно помічали, що біля каси знаходяться шоколадні батончики, пакетики з розчинною кавою та інші дрібниці, — так званий «імпульсний» товар, який покупці, як правило, набувають випадково. Новачок у галузі торгівлі, можливо, про це і не замислювався, а для мерчендайзера вони — аксіома. Чому в одному супермаркеті пошук товару займає значно менше часу, черги рухаються швидше, а товари-новинки розташовані найбільш вигідно? Плюс до всього — приємна атмосфера, що розташовує побродити довше. Якщо людина нікуди не поспішає, звичайно. Причин, за якими один супермаркет приваблює більше, ніж інший, може бути багато. І роль мерчендайзера в цій справі не остання. Просування товару, або мерчендайзинг — справжнє мистецтво. У супермаркеті діють одні закони, в бутіку — інші, в магазині дитячих іграшок — треті. Адже діти — особлива категорія покупців. Потрапляючи в супермаркет іграшок, вони відчувають себе, як у казці. Музейні правила за типом «руками не чіпати» тільки відштовхнуть і скривдять маленьких покупців.

Один мерчендайзер, розкриваючи секрети своєї роботи, зауважив, що спеціально запрошує у відділ дитячих іграшок, де він працює, свою племінницю. Шестирічна дівчинка, немов ревізор, ходить уздовж полиць з іграшками та оцінює красиво або некрасиво розташовані іграшки. Персонал стежить за нею з завмиранням серця, боячись суворого вироку. В результаті таких «походів» дівчинка наштовхнула продавців на цікаві ідеї, і зараз в магазині іграшки розкуповуються дійсно активніше.

Мерчендайзерів називають «знавцями купівельних душ», адже в своїй роботі вони враховують багато чинників, що впливають на клієнтів. Вже доведено: квітковий запах стимулює продажі у взуттєвих магазинах, а за допомогою потрібного ритму музики можна вплинути на їх швидкість пересування відвідувачів по торговому залу. Правило «золотої полиці» взагалі вважається класикою. Так називають полицю, розташовану на рівні очей покупця — товар на цій полиці продається найкраще. Адже щоб нагнутися або потягнутися вгору, необхідно зробити зусилля, а до «золотої полиці» варто тільки руку простягнути.
Трамплін для успішної кар’єри

Щоб влаштуватися на роботу мерчендайзером не обов’язково мати досвід роботи в сфері торгівлі. Безумовно, це плюс в роботі, але зовсім не обов’язкова умова. Дуже часто великі західні компанії і тепер уже й вітчизняні компанії самі проводять підготовку мерчендайзерів. Подібна практика існує, наприклад, в компаніях Philip Morris, Mead Johnson Nutritionals і займає один-два тижні. Кандидатів, що пройшли конкурсний відбір, навчають характеристикам товару, стандартам продукції, ефективному спілкуванню з торговими представниками, менеджерами з продажу. Удосконалити свої навички можна на щомісячних семінарах з мерчендайзингу, де фахівці діляться досвідом і обговорюють новинки продукції. Після навчання слід обов’язкова практика в супермаркетах, де багато мерчендайзери залишаються працювати, а деякі через деякий час роблять гарну кар’єру в сфері торгівлі.

Телефонний маркетинг: плюси і мінуси

Телефонний маркетинг становить левову частку прямого маркетингу і є, по суті, рекламою по телефону. Ця форма продажу дозволяє суттєво економити витрати енергії як покупцю, так і продає боці — можна швидко знаходити споживачів.

Телефонний маркетинг за своєю переконливості нічим не поступається особистим продажам, скорочуючи витрати часу, матеріалів і транспортні витрати. Телефонний зв’язок забезпечує повноцінний двосторонній контакт (якщо це не запис рекламного повідомлення на плівці), під час якого клієнт може задати його питання і отримати вичерпні відповіді. Якщо маркетолог розуміє, що людина не відноситься до кола можливих покупців, то він може швидко згорнути контакт. Живе спілкування протягом декількох хвилин надає більше можливостей, ніж 30-ти секундний рекламний ролик. За статистичними даними, кількість відгуків на телефонний маркетинг значно перевищує рівень відгуків на рекламу в ЗМІ.

До мінусів телефонного маркетингу відноситься настирливість телефонних дзвінків. У більшості випадків, якщо дзвінок не має відношення до споживача, він викликає негативну реакцію. Особливо дратують абонентів пропозиції, які йдуть у записі на плівці. Деякі телефонні компанії на Заході пропонують користувачам послуги щодо відхилення дзвінків з рекламними пропозиціями, використовуючи ідентифікатори номерів. Незважаючи на недоліки телефонного маркетингу, все більше фірм використовують його у своїй практиці.
Два види телефонного маркетингу: вхідний і вихідний

Вхідний телефонний маркетинг здійснює покупець, і цей вид неможливий без попереднього організаційного етапу, де основна частина роботи припадає на пряму рекламу. Причому пік активності споживачів настає відразу після подачі рекламного повідомлення: якщо реклама пройшла по телебаченню, то основна маса дзвінків надходить протягом наступних 10 хвилин. Компанії, які не проводять рекламу своїх товарів або послуг постійно, просто не справляються з потоком дзвінків з технічних причин: крім психологічної готовності необхідно мати ще й відповідне обладнання, здатне впоратися з масовими дзвінками. Тому вони, найчастіше, звертаються в спеціалізовані агентства, де з дзвінками працюють професіонали.

При вихідному телефонному маркетингу дзвінки потенційним споживачам здійснюють самі представники компанії. Саме цей вид маркетингу і викликає найбільше відторгнення у споживача, особливо, якщо він не професійний. Для того щоб зменшити опір потенційного клієнта та підвищити ефективність спілкування, необхідно враховувати властивості аудиального сприйняття:

звернення повинно бути простим і легким, без витіюватих обертів і використання специфічної термінології, якщо ви не розмовляєте з вузьким фахівцем;
звернення повинно бути коротким: ніхто не захоче обговорювати вашу пропозицію більш 2-3-х хвилин, корисно також відразу попередити клієнта, що ви не заберете в нього багато часу;
не потрібно пускатися в докладні і складні опису властивостей або принципу дії пропонованого товару — цю інформацію можна передати прямою поштовою рекламою;
звернення має привертати увагу з перших секунд розмови. Ви повинні продумати фразу-звернення, в якій містилася б родзинка вашої пропозиції, саме вона повинна переконати потенційного клієнта вислухати абонента.

І тоді «має вуха, нехай почує» і, можливо, стане постійним клієнтом.

Кар’єра в сфері аудиту та консалтингу

Досить довго аналітики спостерігають стійке зростання попиту на фахівців в області консалтингу та аудиту. Причому кадровий голод відчувають як великі аудиторсько-консалтингові групи, так і невеликі провінційні фірми.

У такій ситуації молодим людям, тільки що обмірковує своє професійне майбутнє, просто гріх не скористатися довготривалої ринковою кон’юнктурою.

Сьогодні високий попит на послуги високопрофесійних аудиторів і фахівців в області консалтингу відзначається в багатьох країнах. Багато вітчизняних компаній, які прагнуть вийти на західний ринок і бажають максимально поліпшити свій імідж в очах потенційних іноземних партнерів, звертаються до солідним організаціям, що здійснюють фінансові ревізії. Наші страховики у зв’язку з посиленням контролю держави за їх діяльністю також потребують аудиторських висновках, щоб продемонструвати пильним спостерігачам, що «сірі» схеми стали для них справою позавчорашнього дня.

На хвилі економічного підйому бізнес постійно ускладнюється, структурується і вже не може обійтися без експертного консультування. При цьому багато ділові люди готові забути про свій сумний досвід співпраці в 90-х роках з консалтинговими та аудиторськими структурами першої хвилі.

Всі ці тенденції стимулюють високий попит на професіоналів. Їх просто катастрофічно не вистачає. Тому можна говорити про те, що кадровий ринок аудиту та консалтингу в довгостроковій перспективі буде дуже привабливий для людей, що вирішили робити кар’єру в цих сферах бізнесу. Вже сьогодні спеціалізовані компанії жорстко конкурують за досвідчених фахівців, які часто мають можливість прискіпливо вибирати найбільш підходящого їм роботодавця.

Якщо раніше більшість аудиторів та консультантів воліли вузьку спеціалізацію, то сьогодні в ціні універсали, здатні надати висококваліфіковану послугу відразу по декількох напрямках, які розмовляють з різними замовниками на одному з ними професійній мові.

Природно, компанії, що мають в штаті експертів найвищого рівня, у клієнтів на особливому рахунку. Але, як вже було сказано, великодосвідчених метрів аудиту та консалтингу, тобто тих, кому сьогодні за 40, катастрофічно не вистачає, а між тим попит на подібні послуги неухильно зростає. Тому навіть перспективні випускники вузів, тільки вступають на професійну стезю, мають чудові шанси потрапити на стажування в солідну компанію і швидко просунутися службовими сходами.

До речі, як правило, консалтингові та аудиторські фірми пропонують своїм молодим співробітникам хорошу програму підвищення кваліфікації. Невипадково більше 60% старшокурсників провідних бізнес-шкіл висловили намір спеціалізуватися в цій галузі економіки, вважаючи її найбільш перспективною. Особливо багато початківці професіонали підкреслювали, що консалтинг — відмінна можливість на серйозному рівні познайомитися з діяльністю підприємств різного профілю і постійно мати практику командної роботи, а робота в аудиті дозволить свіжоспеченого бухгалтеру з часом стати запеклим експертом в галузі фінансів.
Епоха консультантів

В останні роки вітчизняна економіка поступово починає набувати цивілізованого вигляду. Одним з вірних ознак позитивних змін є попит на консультантів різного профілю. Багато підприємців починають розуміти, що будь-яка серйозна бізнес-завдання, будь то відкриття супермаркету чи організація геологорозвідувальних робіт, вимагає максимальної попереднього опрацювання та експертного супроводу. Здається, час самовпевнених дилетантів проходить і настає епоха консультантів або фахівців в області консалтингу.

Якщо говорити про попит на послуги представників даної професії, то ви не знайдете жодної сфери бізнесу, де б не були потрібні грамотний аналіз і стратегічне планування. Консультації необхідні виробникам, продавцям, юристам, виробничникам, фінансистам, навіть політикам, бо будь знову створювана політична партія — це проект, який потребує маркетинговому ув’язненні. Ось лише деякі популярні на ринку напрямку консалтингу:

юридичний — дозволяє підприємцям оптимізувати ризики, пов’язані з відповідними, насамперед податковими, проблемами (найбільш затребуваний бізнесом);
кадровий — припускає допомогу керівникам організацій з питань розробки корпоративної кадрової політики (може здійснюватися співробітником консалтингової фірми, запрошеним ззовні, або штатним фахівцем з відділу персоналу);
управлінський — надання низки послуг в галузі управління організацією (розробка ефективних систем менеджменту, реформування застарілої командної системи підприємства, стратегічне планування розвитку компанії і т. д.);
IT-консалтинг — допомога з питань використання різних програмних продуктів (особливо приваблива для молоді сфера).

Правда, варто враховувати, що з деяких пір самі затребувані послуги фахівців консалтингових та аудиторських фірм за так званою оптимізації податків підприємства (простіше кажучи, з розробки схем їх несплати) розцінюються відповідними компетентними органами як пособництво в податкових злочинах зі всіма витікаючими для високочолих порадників наслідками.

Робота фахівця бек-офісу

Завдання фахівця бек-офісу (back office) — документарне оформлення та супровід угоди, укладеної трейдерами компаній — контрагентів (фронт-офіс). Бек-офіси існують в організаціях, що здійснюють операції на ринку цінних паперів.

Робота бек-офісу ведеться відповідно до нормативних документів Федеральної Комісії з Цінних Паперів. Відповідно, кожен спеціаліст цього відділу повинен знати і суворо дотримуватися цих вимог.

Залежно від обсягу та обігу організації бек-офіс може налічувати від трьох до п’ятнадцяти осіб. Робота бек-офісу ведеться відповідно до нормативних документів Федеральної Комісії з Цінних Паперів. Відповідно, кожен спеціаліст цього відділу повинен знати і суворо дотримуватися цих вимог.

Спеціаліст бек-офісу веде журнал реєстрації угод, оформляє договори купівлі-продажу цінних паперів певного емітента, проводить перереєстрацію цінних паперів, тобто передає права власності від продавця до покупця. Він же оформляє передавальне розпорядження або при укладенні договору, або безпосередньо в реєстрі цінних паперів. Важливо відзначити, що найменша неточність в оформленні документів може послужити приводом для визнання угоди недійсною і стати причиною серйозних збитків компанії.

Велика частина фахівців бек-офісу після проходження короткострокових курсів продовжує навчання вже безпосередньо на робочих місцях. Фахівців подібного профілю готують на факультетах «фінанси і кредит» у вищих навчальних закладах економічного профілю.

Менеджер з туризму

Відпочинок на тропічних островах, експедиції до Антарктиди, подорожі на верблюдах, сафарі на снігоходах — сучасна індустрія туризму пропонує програми на будь-який смак. А втілити наші мрії в життя допомагають менеджери з туризму.

Професія менеджера з туризму довгий час була оточена ореолом романтики. Далекі країни, робота з іноземними туристами, цікаві подорожі … Сьогодні ставлення до професії змінилося. Все частіше люди, що вибирають цю сферу, розуміють, що екзотики тут небагато, і морально готові до важкої, нервової роботі.

Перші приватні туристичні агентства в нашій країні з’явилися на початку 1990-х років. Керували ними в основному колишні співробітники «Інтуриста», «Супутника» та інших бюро подорожей. У них були налагоджені зв’язки з партнерами за кордоном, вони добре знали всю професійну «кухню». Ці люди наймали менеджерів і навчали їх прямо на робочому місці. Найуспішніші з новачків, отримавши необхідний досвід, відкривали свої агентства. Благо, що цей бізнес не вимагав великих грошових вкладень. Кількість турфірм зростає рік від року — пропорційно попиту на подібні послуги. А в сезон майже в кожному турагенції є відкриті вакансії менеджерів. Правда, тепер через високу конкуренцію керівники відбирають співробітників більш ретельно, ніж 10-15 років тому — особливо на топові позиції.
Туроператор або турагент?

Менеджер з туризму — поняття широке. Одна справа бути керівником туристичної фірми, зовсім інша — бронювати квитки по телефону. І в тому, і іншому випадку фахівець може гордо іменувати себе менеджером, але фронт робіт і рівень відповідальності буде абсолютно різним. Назва професії ні про що не говорить. Важливіше знати конкретні обов’язки, які виконує фахівець. І тут багато що залежить від того, в якій фірмі він працює. У компаніях-туроператорах менеджери займаються розробкою і формуванням туристичних маршрутів, а в туристичних агентствах продають їх клієнтам.
Менеджери, які працюють в компаніях-туроператорах:

розробляють маршрути;
складають екскурсійні програми та плани розважальних заходів;
бронюють місця в готелях;
викуповують квитки на регулярні авіарейси і організують чартерні;
ведуть переговори з приймаючою стороною;
займаються оформленням страховок і віз;
формують пакети турів;
укладають договори з турагентствами;
беруть участь у проведенні рекламних кампаній;
при виникненні конфліктних ситуацій зв’язуються з представниками;
приймаючої сторони і намагаються вирішити їх на користь клієнта.

У компаніях-туроператорах кожен співробітник відповідає за певну ділянку роботи: оформлення віз, бронювання місць і т. П. Подібні нескладні операції по силам навіть менеджерам з мінімальним досвідом. А таку відповідальну справу, як, наприклад, розробка нового напряму, довірять тільки фахівцеві з солідний багаж знань і хорошу професійну репутацію.

У численних туристичних агентствах завдання менеджерів інша — продати готовий турпродукт, залучити й утримати якомога більшу кількість клієнтів. Менеджери турагентства — сполучна ланка між клієнтами та туроператорами. Саме їм клієнти телефонують з усіх виникаючих питань: затримано виліт, не подобається номер в готелі, в морі плавають не ті рибки, яких він очікував побачити і т. Д.
В обов’язки менеджера турагентства входить:

прийом дзвінків;
консультування (в тому числі по телефону);
дослідження ринку і підбір туру відповідно до запитів клієнта;
взаємодія з менеджерами з туроператорських компаній;
оформлення договору з клієнтом.

Деякі туристичні компанії поєднують агентські та операторські функції. Зазвичай це невеликі фірми, які спочатку створювалися як агентства, але з часом стали розробляти і власні продукти.
В’їзний, виїзний, внутрішній …

Зазвичай в туристичних компаніях створюється три великих відділу. Один займається в’їзним туризмом — виступає в ролі приймаючої сторони, забезпечуючи перебування іноземців в країні. Другий — внутрішнім: організовує тури для співвітчизників в межах своєї країни. Третій — зарубіжним (виїзний туризм): його менеджери відправляють бажаючих на відпочинок за кордон. Першими двома напрямками іноді займаються співробітники одного відділу.

Cуществует і більш вузьке розподіл: масові та індивідуальні тури, дитячі та молодіжні, весільні та ін.

Видів туризму величезна кількість і в кожному — своя специфіка. Наприклад, менеджер екскурсійного туризму повинен вміти підказати клієнтові, що саме можна подивитися у Франції, а що — в Японії або Сінгапурі. Спеціаліст з оздоровчого відпочинку порадить місце, де можна не тільки відпочити, а й полікуватися, порекомендує потрібну кліматичну зону. Менеджери з екологічним видам туризму розробляють варіанти відпочинку на природі, дозволяють на час забути про міську метушню і шаленому ритмі життя мегаполісів. Спортивний і екстремальний відпочинок (дельтапланеризм, польоти на парапланах) вимагає від менеджера не тільки спеціальних знань, а й особливої ретельності підготовки програми. Помилка може коштувати клієнтові здоров’я, а то й життя. Є ще рибальський і мисливський, гірськолижний і круїзний, подієвий і спортивний, паломницький і навіть гастрономічний туризм ….

У великих компаніях можлива вузька спеціалізація, але частіше турменеджери — універсали, здатні організувати як класичну екскурсійну поїздку по містах Чехії чи Франції, так і ексклюзивний тур для закоханих з вінчанням в Індійському океані на глибині близько трьох метрів. Як говоритися, був би попит …
Секрети кар’єрного зростання

У велику компанію-туроператор новачкові влаштується складно і кар’єрне зростання тут навряд чи буде стрімким. Можна потрапити, наприклад, у відділ бронювання і довгий час займатися тільки замовленням і оформленням квитків. Коли ви ще доростете до начальника відділу … З плюсів — стабільна зарплата, в перспективі — цікава робота над формуванням турів, вироблення стратегії і т. Д. У невеликих туристичних агентствах свої таланти можна розкрити швидше, але починати шлях в професію доведеться зі скромною посаді помічника менеджера або навіть кур’єра. У туристичній галузі цінуються люди, які пройшли всі сходинки кар’єрного зростання.

За словами фахівців, вивчити туристичний ринок і зрозуміти цінову політику основних туроператорів можна досить швидко. Поступово вам стануть довіряти роботу серйозніше. Приблизно через рік можна розраховувати на посаду менеджера. А це вже безпосереднє спілкування з людьми. Зумієте успішно продавати тури, зберігати спокій навіть у найбільш стресових ситуаціях — можете вважати, що довели свою профпридатність. Керівник напрямку (або відділу) — наступний щабель. Це більш високий рівень відповідальності. Ваше завдання — контролювати роботу персоналу, допомагати менш досвідченим менеджерам, «розрулювати» можливі конфліктні ситуації з клієнтами, туроператорами, а іноді і серед співробітників. Паралельно більшість начальників відділів продовжують продавати тури — до того часу вони обзаводяться постійними клієнтами, які хочуть відправитися на відпочинок виключно за допомогою «свого» менеджера.

Ще через 2-3 роки можна розраховувати на посаду заступника директора або навіть керуючого директора. Тепер вам належить визначати стратегію фірми, вирішувати, які напрямки найбільш ефективні, з якими операторами краще співпрацювати, коли провести чергову рекламну кампанію …

Вище — тільки створення власного бізнесу. Або ж перехід в більш велику, можливо, компанію-туроператор. Масштаб діяльності там зовсім інший, але й характер роботи теж відрізняється — це потрібно враховувати.
Менеджеру з туризму необхідно:

знати закони «Про захист прав споживачів», інші нормативні акти, що регулюють діяльність туркомпаній;
володіти іноземними мовами, краще — кількома;
розбиратися в тонкощах бізнесу: маркетингу, менеджменті, бухобліку в туризмі;
знати спеціальні комп’ютерні програми;
вільно орієнтуватися в географії курортних зон, мати уявлення про історію та культуру, звичаї місцевого населення різних країн світу.